Велика частина філософії мого життя - релакс та work-life balance.
Я дуже багато років відчувала (і ще довго відчуватиму) синдром самозванця, який не дозволяв мені ані на хвилину розслабитися. Я боялася здаватися дурною серед більш досвідчених колег, через прогалини у власних знаннях, боялася здаватися лінивою або неерудованою. Це призводить до того, що ми самі себе "заганяємо" у такі жорсткі рамки, що про здоровий глузд вже не йдеться. Типу працювати на вихідних та допізна аби всім догодити та бути "ідеальною", працьовитою, незамінною. Але згодом розумієш - це нафіг нікому не потрібно. Ти просто для всіх зручна, але дуже й дуже замінна. Як і всі. А в житті є тільки один сенс - прожити його якомога довше та якомога щасливіше. Бо життя - то секунда. Яка різниця що скажуть інші про тебе.
Much of my philosophy of life is relaxation and work-life balance.
For many years I felt (and will continue to feel) the syndrome of an impostor, which did not allow me to relax for a moment. I was afraid to seem stupid among more experienced colleagues, because of gaps in my own knowledge, I was afraid to seem lazy or uneducated. This leads to the fact that we "drive" ourselves into such a rigid framework that common sense is no longer in place. Like working on the weekends and late to please everyone and be "perfect", hardworking, irreplaceable. But later you understand: no one gives a damn. You are just comfortable for everyone, but very, very replaceable. Like everyone. While there is only one meaning in life - to live it as long as possible and as happily as possible. Because life is a second. Why on earth would I care about what others have to say?
Я вчуся перестати докоряти себе за непрочитану книгу, непрослухане інтерв'ю, непридуману ідею, недорозуміння архітектури інтеграції, неприготований пиріг, незнання напам'ять номера банківської карти, недосвідченність у переліку аналізів крові. Виявляється, можна всього цього не знати. Це не деградація та тупість, лінощі або безвідповідальність. Це прийняття того, що ти не можеш знати абсолютно все у цей час, тут і зараз. І не повинен!
I am learning to stop blaming myself for an unread book, an unfinished interview, an uncreated idea, a misunderstanding of the integration architecture, an unprepared pie, not knowing a bank card number by heart, inexperience in the list of blood tests. It turns out that you can not know all this. This is not degradation and stupidity, laziness or irresponsibility. It is the acceptance that you cannot know absolutely everything at this time, here and now. And don't have to, actually.
Життя складається з етапів, і на кожному етапі ми маємо той багаж знань, що нам необхідний. Таким чином відбувається природний корисний пошук, мотивується допитливість та відбувається ефективне насичення. Це як поливати газон - краще потроху та регулярно, аніж раз на півроку дуже рясно.
Life consists of stages, and at each stage we have the baggage of knowledge that we need. In this way there is a natural useful search, curiosity is motivated and effective saturation takes place. It's like watering the lawn: it's better to do it little by little regularly than once every six months.
А ще незнання (якщо чесно у ньому зізнатися та хотіти його заповнити) часто приносить у наше життя нових цікавих людей, дискусії та вихід з зони комфорту.
And ignorance (honestly admitted and being wanted to fill in) often brings new interesting people into our lives, as well as discussions and getting out of the comfort zone.
Висновок такий: не намагайтеся вміти все, а то у сантехніка роботи не буде, а ви стабільно ненавидітимете всіх, зокрема себе. Не треба так :)
The conclusion is this: do not try to be able to do everything, otherwise the plumber will not have work to do and you will consistently hate everyone, including yourself. Just don't :)
Originally posted here: https://hive.blog/hive-165469/@ok-top/pro-zdorove-neznannya-about-healthy-ignorance
No comments:
Post a Comment